Портрети козинців: Варка Левківна Татар

Світлою, доброї душі людиною є корінна козинка Варка Левківна Татар. Так про неї відгукуються її односельці. І саме такою вона залишилась попри життєві труднощі, пройшовши всі випробування долі. Народилася Варя 5 листопада 1925 року в Козині, у сім’ї рибалки Бондаренка Левка Олексійовича. Берегиня роду, сімейного затишку - мама рано померла. Залишивши сиротами п’ятеро дітей. Важким, голодними та холодними видалися подальші роки 1933-34.
Родина виживала, як могла.
Ледь закінчивши кілька класів школи, у віці 17 років, юну дівчину забрали до Німеччини. Світ огорнули криваві крила війни. У Німеччині дівчина працювала на господарів: доглядала за худобою, вела домашнє господарство, працювала в полі. Звичайно, важкою видалася доля молодої дівчини у неволі: тяжка фізична праця, туга за рідними. Та були й трепетні моменти у біографії Варки Татар перебуваючи на чужині. Там же вона зустріла свою долю, свого чоловіка – Петра Івановича, який також працював на господарів.
Після визволення з неволі, поневірянь та важкої праці дівчина повертається до дому. Повертатися їй довелося самій, адже чоловіка на п’ять років забрали до лав армії. Важкою видалася і дорога до рідного порогу. Їй довелося кілька місяців, частково залізницею, частково підводами, а подекуди й пішки діставатися рідної хати. До того ж, з немовлям на руках. Адже там, у Німеччині, у Варки та Петра Татар народилася перша донечка Галинка.
Після повернення чоловіка з армії сім’я воз’єдналася. У подружжя народився хлопчик. У 1960 році народилася наймолодша донечка – Валя. Завели господарство, розпочали будувати нову хату. Частину трудового життя пропрацювала на колгоспних нивах рідного селища. А потім, яких тільки професій не довелося їй приміряти. І все жінці вдавалося: і смачні страви готувала, і у полі працювала, і в школі технічним працівником була. За старанність, сумлінність у роботі, щире серце Варку Левківну всі поважали та відгукувалися лише добрими словами.
Незважаючи на велике господарство, жінка знаходила час на рукоділля, зимовими вечорами любила вишивати. А літньої пори – відрадою для неї були походи до лісу за грибами та ягодами.
Хто бував у дворі Варки Левківки Татар із захопленням розглядали окрасу обійстя – квітник. З ранньої весни до пізньої осені буйним цвітом радують око різноцвіти. Такою ж пишною є родина Варки Левківни. Сьогодні жінка має семеро внуків, восьмеро правнуків та, навіть, одного праправнучка. Проживає Варка Левківна з невісткою Катериною Степанівною. Вона ж і доглядає за бабусею, бо ж їй вже не здоровиться. «Усе я маю, що потрібно, от тільки би здоров’я Бог дав» - говорить жінка. Тож, ми зичимо Варці Левківні міцного здоров’я, многая, благая літа!