ПРАЦІВНИКАМ ТОРГІВЛІ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ...
Портрети козинців: Ольга Тимченко – жінка, що все життя присвятила торгівлі
День працівників торгівлі, який відзначають щорічно в останню неділю липня - без перебільшення, свято не лише трудівників прилавка, а й кожного з нас, покупців. Адже ми щодня щось купуємо, стаючи таким чином учасниками дії торгівлі.
Сьогоднішню розповідь ми хочемо присвятити жінці, яка все життя працює у сфері торгівлі - Тимченко Ользі Іванівні. За першою спеціальністю вона кухар. Другу освіту Ольга Іванівна здобувала у Київському технікумі торгівлі.
Народилася вона у Ніжині, а в 1978 році після заміжжя переїхала до Козина. Тут і розпочала свою трудову діяльність у сфері торгівлі. Спочатку працювала у молочному магазині, потім у магазині товарів повсякденного попиту, а згодом очолила гастроном, який розташовувався біля самої селищної ради. Це був чи не єдиний продуктовий магазин на все селище. «На той час у мене уже було дві доньки Тамара та Олена. І їм час було йти у дитячий садок, тож коли я прийшла до селищної ради запитати про місця у дитсадку, мені запропонували роботу в гастрономі. На що я і погодилась», - розповіла Ольга Іванівна.
Працювати в продуктовому магазині у 80-их роках було дуже важко. Адже усі крупи, борошно, цукор постачали в мішках, олію – у діжках. І все це працівникам магазинів доводилось переносити власноруч, самотужки фасувати. А через те, що магазинів було мало, то тут спостерігалися постійні черги. А ще, часто-густо до пізнього вечора робили звіти, проводили переобліки, адже ніяких комп’ютерів чи іншої техніки не було. На озброєнні у продавців - лише ваги і рахівниці.
У магазині продавали ковбасні вироби, консерви, овочі та крупи, була тут і група господарчих товарів, бакалія. Жінка розповідає, що найбільш ходовим товаром серед маленьких покупців були цукерки – смоктульки, які вартували 10 копійок. За ними здебільшого прибігали школярі. Також діти часто купували або обмінювали на порожню тару томатний чи яблучних сік.
«У ті часи продукти були іншими. Буває коли привозили хлібобулочні вироби чи ковбасу, то запах на весь магазин розповсюджувався. А про смак годі й говорити…» - розповідає жінка.
Важкими для економіки були 90-ті роки, період інфляції. Ольга Іванівна згадує, що коли з’явилися купони, то їм доводилось виручку здавати у мішках з-під цукру.
Хоча робота була важкою та займала дуже багато часу, але ми намагалися працювати добросовісно. Я нікого не обраховувала та не обважувала, тому і сьогодні можу без сорому дивитися людям у вічі, і мені не доводиться «позичати у Сірка очі».
Так Ольга Іванівна Тимченко пропрацювала завідуючою магазину 18 років. Обидві доньки Ольги Іванівни теж пішли шляхами мами та закінчили Київський торговельний технікум.
Сьогодні Ольга Тимченко має маленький магазинчик на місцевому ринку. Здебільшого вона продає домашній одяг та товари повсякденного вжитку, те що постійно потрібно в господарстві. «Будучи на пенсії, я приходжу сюди не заради виторгу, а щоб поспілкуватися з людьми, адже саме це одна зі складових успіху цієї професії», - ділиться із нами жінка.
